Лялька-мотанка
Історія виникнення
Лялька-мотанка з давніх-давен була оберегом нашого народу. Традиція виготовляти ляльки-мотанки пішла ще з язичництва. Лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Її робили для того, щоб пішов або, навпаки, припинився дощ. Або для того, щоб забрати хворобу від людини. Залежно від події робили різні ляльки. Якщо для шлюбу, то ляльки виготовляли дуже ретельно. Ляльку вбирали в український стрій, як молоду, робили великий віночок, чи корону, на голову, також до ляльки-молодої обов'язково робили пару – молодого. Коли ж дівчина виходила заміж, то в родині чоловіка дозволялось, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, тим швидше і здоровіші будуть діти. А коли вже народжувалась дітвора, то, звісно, лялька віддавалась їй. Існувало повір'я, що якщо діти дуже часто і довго бавляться лялькою-мотанкою, то сім'я скоро чекатиме на поповнення.
 
Мотанка виконується виключно шляхом намотування, вона не має обличчя і несе в собі тепло людських рук, любов і турботу, з якою створена. Символічним є те, що лялька-мотанка не шиється, а робиться лише за допомогою ниток, стрічок, шляхом намотування. Голку можна застосовувати лише при виготовленні одягу для ляльки і ні в якому разі не пришивати нічого до самої лялі! Вона може бути плетена із соломи чи зовсім без застосування нитки, коли всі вузли закріплюються архітектонічно за рахунок того матеріалу, з якого робиться мотанка. Голова називається «куклою». Для неї шматочок тканини складається вузенько (як пасок або крайка), а тоді згортається «рулетиком» і обмотується тканиною.
 Давні українці вірили, що саме мотанка є посередником між поколіннями – і тими, хто вже відійшов у той світ, і тими, хто ще не народився. Українці вірили, що, зробивши мотанку, можна просити у Вищих Сил дощу, гарної днини чи добрих новин. Рятувала мотанка і від хвороб. Згідно з численними віруваннями, хворій людині давали спеціально виготовлену ляльку-мотанку. Після того, як хвороба минала, ляльку спалювали, вважаючи, що вона перейняла на себе всю негативну енергію. Досить часто виготовляли ляльки для проведення численних ритуалів, у них вплітали всі ті предмети або речі, яких людина прагнула позбутись. Такі ляльки топили у воді або спалювали на багатті.
    Але головне призначення ляльки-мотанки – бути оберегом дому, родини. Традиційна лялька-мотанка не має обличчя. Вважалося, що якщо надати обличчю ляльки людських рис, у неї може вселитися лиха душа. Замість людських рис у неї на обличчі робили хрест – символ Сонця, життя і нових починань, який ототожнюється з тією самою людиною, гармонією її фізичного і духовного світів.

Деякі факти з історії винекнення

Лялька мотанка/вузликова лялька - здавен була оберегом в українській родині. Кожна матір робила для своєї дитини ляльку, щоб та гралась.
Лялька буває різної форми – великою й маленькою. Обличчя як такого у ляльки немає, воно досить символічне. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – ще й з хрестом замість обличчя. Не можна малювати обличчя ляльці, вона не повинна ні на кого бути подібна, щоб не завдати шкоду. 
Її робили для того, щоб пішов або, навпаки, припинився дощ. Або для того, щоб забрати хворобу від людини. Залежно від події робили різні ляльки.
Існувало повір’я, що якщо діти дуже часто і довго бавляться лялькою-мотанкою, то сім’я скоро чекатиме на поповнення. Якщо ж їх робили діти, вони часто робили собі товариша і порадницю.
Лялька повинна бути одягнена у світлу вишиту сорочечку, під’юпник (або нижня спідничка т.з. галька) і запаску – підібрано все в традиціях Подільського краю. Всі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи – минулий, теперішній і майбутній; обов’язковими атрибутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Також повинен бути головний убір – очіпок, стрічка чи хустка – що символізує зв’язок з небом. Символічним є те, що лялька-мотанка не шиється, а робиться лише за допомогою ниток, стрічок, шляхом намотування.